ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ НА ЗАСАДАХ ХРИСТИЯНСЬКОЇ МОРАЛІ


О.В. Огірко
Львівська філія Міжрегіональної Академії управління персоналом

У статті розглянуто християнське виховання, яке є безперервною працею над формуванням душі і тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом. Метою християнського виховання є виявлення, формування та розвиток природних та надприродних задатків душі і тіла до осягнення єдності життя людини з Божими законами. Християнське виховання – це процес формування і розвитку духовного та фізичного потенціалу людини. Ефективним засобом такого виховання є введення до навчальних програм вищих навчальних закладів предмета “християнська етика”. Цей предмет є наукою про моральне добро людини на основі абсолютних вартостей, якими наповнена християнська культура. Християнська етика грунтується на універсальному моральному законі людства – десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на ділах милосердя щодо душі та тіла ближніх, євангельських радах і блаженствах.

Християнська система виховання, яка повертається в наші вищі навчальні заклади, заснована церквою на цінностях природного та надприродного пізнання, що гармонізують з наукою Святого Письма як своєрідною Божою педагогікою. Обов’язок навчальних закладів – допомогти молоді осягнути шлях до пізнання вічних Любові, Добра, Правди, Справедливості, Милосердя, до вивчення основ християнської моралі. Християнське моральне виховання є складовою частиною національного, відповідає нашій ментальності, психіці, природній релігійності та традиційним рисам українського ідеалу людини: вірі в Бога, в Боже Провидіння, повазі до старших, лагідній вдачі, щирості, гостинності, працелюбності, духовному аристократизму (невизнавання над собою жодного володаря, окрім Господа Бога), гуманному ставленню навіть до ворогів, перевазі духовного над фізіологічним у родинному житті, любові до своєї Батьківщини і народу. Християнське виховання є безперервною працею над формуванням душі і тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом. Метою християнського виховання є виявлення, формування та розвиток природних та надприродних задатків душі і тіла до осягнення єдності життя людини з Божими законами. Християнське виховання – це процес формування і розвитку духовного та фізичного потенціалу людини.

Християнська етика – могутній засіб виховання

Ефективним засобом такого виховання є введення до навчальних програм вищих навчальних закладів предмета “християнська етика”. Цей предмет є наукою про моральне добро людини на основі абсолютних вартостей, якими наповнена християнська культура. Християнська етика грунтується на універсальному моральному законі людства – десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на ділах милосердя щодо душі та тіла ближніх, євангельських радах і блаженствах.

Християнська етика аналізує природу, внутрішню структуру моральної свідомості і моральних відносин, досліджує моральні поняття, які виражають моральні норми, принципи, що містять оцінку діяльності людей. Християнська етика закликає шукати найвище добро (благо) не тільки своєю розумовою діяльністю, але й на основі формування духовного світогляду, який відкривається у вічних правдах, оголошених Богом у Святому Письмі. Християнська етика базується на абсолютній моралі, яка є вічною, незмінною та існує поза простором і часом.

Християнське моральне виховання і навчання є спільним для всіх християнських конфесій в Україні та має за мету:

Християнська етика визначається представниками католицьких і протестантських церков як наука про моральне добро людини, а розуміється представниками православних церков як щоденний християнський спосіб життя. Джерелами християнської етики для католицьких і православних церков є Святе Предання (наука церкви) та Святе Письмо, а для протестантських церков єдиним її джерелом є Біблія. В католицькій церкві християнська етика тісно пов’язана з моральним богослов’ям та християнською томістичною філософією. В православних церквах християнсько-етичне вчення веде до містичного споглядання Бога, до глибокого вивчення християнської культури , традицій і звичаїв. В протестантських церквах християнська етика носить характер біблійної етики через аналіз, дослідження і пояснення біблійних текстів морального змісту. Філософською основою предмета “християнська етика” для представників католицької церкви є христоцентризм (Христос є центром навчання), для представників протестантських Церков – фідеїцентризм (віра є центром усього), а для представників православних Церков – теоцентризм (Бог у Пресвятій Трійці є центром навчання).Проте спільними для всіх залишаються біблійні моральні настанови та наука Ісуса Христа. Християнська етика могутній виховний засіб у формуванні богословських, моральних і громадських чеснот.

Ідеалом християнського виховання є чесна особа, яка житиме згідно з наукою церкви. В християнському вихованні особливий наголос ставиться на пошані гідності людини, що створена на образ і подобу Божу, здатна пізнавати, любити Свого Творця і служити Йому через пізнання інших людей, любов до них і служіння їм. Підставою гідності людини, що носить незатертий образ Божий, є відкритість у спілкуванні з Богом і з своїми ближніми. Людина є втіленим духом і одухотвореним тілом, а її людський дух виражається тілесно. Тіло і душа людини – не дві дійсності, що відокремлені одна від одної. Тіло – це жива матерія, яка злучена з душею. Тіло, маючи здатність до живлення, руху, відпочинку, розмноження підпадає під закони матерії, тобто під закон смерті. Тіло наділене п’ятьма органами чуття. Людська душа оживляє тіло, виявляє духовну спроможність абстрактно мислити, творити ідеї, оцінки, міркування, вільно приймати рішення. Вона не зазнає тілесної смерті і не може розкладатися. Душа людини безсмертна, має свій початок з моменту зачаття і відповідає за вчинки особи. Згідно християнського вчення людина отримує тіло через своїх батьків, а душу – безпосередньо від Бога. Душа після смерті людини не перевтілюється в жодне інше тіло, а очікує його воскресіння при другому приході Ісуса Христа та Страшного суду, на якому Він судитиме її діла. Душа має розум і власну волю. В душі проявляються думки, почуття і бажання. Розум людини шукає найвищої правди – Бога і дороги до добра, уточнюючи закони, правила правильної поведінки. Воля бажає осягнути правду як найвище добро, притримуватися правильної поведінки і етичних законів. Щоб людина жила згідно із своєю природою, розум повинен вільно і щиро шукати правди, а воля має завжди вважати пропоновану розумом правду як своє добро. Воля людини повинна завжди йти під проводом розуму. Людина – це три світи: тілесний, в якому діють інстинкти, чуття; пізнавальний (відчуття); афективний (емоції, зворушення, пристрасті). Людина, з точки зору християнської етики, – це щось абсолютно осібне, тобто особа як душа і тіло разом узяті, яка інакша за своєю сутністю, покликанням, діяльністю, гідністю, з труднощами і призначенням. Термін “особа” включає щось священне, образ Божий, тобто природну подібність до Бога своєю душею та її прикметами: розумом, волею, пам'яттю, здібністю, талантами. Не випадково, що заперечення Бога позбавляє особу її основи. Розуміння особи як подоби Божої полягає в її надприродній подібності до Бога через прагнення до досконалості, святості за словами Христа: “будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5.48). Не випадково св. Атаназій Великий повчав:“Для того Бог став людиною, щoб людина стала подібною до Бога”.

Cвятий апостол Павло та Отці церкви навчали, що людина – це єдність духа, душі та тіла(1 Сол. 5.23). Дух – найглибша частина душі, бо він відображає нашу самосвідомість. Дух – це наше власне “Я”, через яке ми безпосередньо злучаємося з Богом. Не випадково, великий Каменяр Іван Франко писав:“Дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя, волю, він не вмер, він ще живе…”. Дух знаходиться під впливом Святого Духа, у ньому діє благодать Божа. Дух проявляється у страху Божому, совісті та пошуку Бога. Тілом ми буваємо схожі, душевні прояви теж бувають близькими, а духом ми не однакові, бо він творить нашу неповторність, індивідуальність та особистість. Людина може стати особистістю, коли сформується як особа, що розвинула свій творчий потенціал, ставши своєрідною унікальною неповторністю, гідною наслідування, яка відповідає за свої вчинки. Людина є ковалем свого щастя. Коли дух, душа пануватимуть над тілом, людина вчинятиме морально добре, а коли, навпаки, тіло керуватиме душею, то людина буде потрапляти в гріх. Людина буде добре морально сформована, якщо матиме такий порядок вартостей: дух, почуття (емоції), тіло. Християнське виховання розділяє духовне життя людини на три складові частини: мислення, чуттєвість і воля. Людина, як і весь світ, походить від Бога. Вона залежна від Бога і має суттєво важливі відносини з Ним. Людина складається з душі і тіла, з матерії і духа, з тимчасового і вічного. Вона пізнає правду про світ, про себе і про Бога. Лише тоді, коли вона намагається зрозуміти, ким є, що становить її велич, а також велич інших людей і велич Творця, який все створив на добро людини, то усвідомить себе як особу. Людська особа може бути носієм наступних цінностей: релігійних (святість, особиста віра, прагнення до досконалості), моральних (смиренність, чистота, щедрість, милосердя, лагідність), естетичних (краса, чарівність, дотепність, художній смак), інтелектуальних (проникливість, розсудливість, інтуїція), вітальних(статевість, жвавість, енергійність). Людина покликана у житті бути носієм таких цінностей, а не мати різноманітні матеріальні, інтелектуальні цінності. Християнський принцип виховання звучить: шукайте найперше Царства Божого, а решта вам додасться (Мт. 6.33).

В християнському вихованні молоді найважливішими завданнями є: формування розуму; творення на основі розуму та віри власних ідеалів та чеснот; осягнення стану, в якому: у розумі людини пануватиме віра і вона керуватиметься чеснотою мудрості, що наставляє розум розважно шукати правди; у волі – любов, що керуватиметься чеснотою справедливості, що наставляє волю бажати знайдену розумом правду; у почуттях – надію, які керуватимуться чеснотами мужності і стриманості, які керують почуттями у небажаній ситуації і стримують нахили злих почуттів; утвердженням стану, за якого розум, віра і совість управлятимуть всіма порухами волі. Християнське виховання базується на житті людини: на вірі, яка все прощає і зносить; на надії, яка ніколи не розчаровує та на любові, яка взамін нічого не вимагає. Святий Августин справедливо повчав: “В другорядному – свобода, в головному – єдність, а у всьому – любов”.

На відміну від репресивної системи виховання, християнське виховання використовує засоби превентивної (запобіжної) системи, розробленої відомим педагогом і святим ХІХст. Іваном (Доном) Боско (1815-1888). Основу превентивної системи виховання складають релігія, розум і наука, а будується вона на доброті, довір'ї і любові до вихованців. Засобами християнської виховної системи І.Боско є: християнська релігія, що включає в себе практику Заповідей Божих, які регулюють відносини людини з Богом і ближніми та наголошують на пошані власного і чужого життя, чистоти, майна, честі, слави і почуттів; виховна атмосфера доброзичливості та родинної безпосередності; індивідуальний підхід через пізнання людини і спеціалізацію виховання; організація дозвілля і праці та безперервна зайнятість; моральні покарання і нагороди, що виключають суворі кари. Сутність християнського виховання найкраще відкрив св. Августин: “Люби Господа і роби, що хочеш”, бо коли людина понад усе любить Бога, то всі її вчинки будуть скеровані на добро для ближніх. Християнське моральне виховання базується на формуванні у слухачів досконалої совісті (сумління), щo відгукується на кожний злий вчинок і скеровує їх направити заподіяне зло.

Засади християнського виховання, які пропагує церква, будуються за принципом христоцентризму. Все виховання здійснюється: у Христі, про що повчає апостол Павло, – “Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал.2.20); через Христа, тобто за словами Христа, – “Без Мене ж ви нічого чинити не можете” (Ів.15.5); для Христа, про що навчає апостол Павло, – “бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо” (Рим. 14.8). В християнському вихованні Христос є істинним ідеалом для наслідування, в якого ніколи не було дисгармонії між словами і ділами, який єдиний міг сказати: “Хто з вас може довести гріх Мені ?” (Ів. 8.46). Чесноти Христові: велика любов до ближніх, до ворогів, покора, лагідність, терплячість, милосердя, миролюбність, а, разом з тим, справедливість, мужність, – є найкращими прикладами у формуванні характеру молоді. Характер Христа – це чудо в історії людства. В Ньому є доброта без слабкостей, повага без засліплення, постійність без впертості, покора без приниження, наполегливість без малодушності. Він мав рідкісний авторитет і повагу, а Його стриманість завжди поєднувалась з великою доступністю і приязню. Він дотримувався “золотої” середини між екстравертом та інтровертом. Христос є автором “золотого” правила етики: “Все, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм”(Мт.7.12).

Христос як найкращий вчитель людства, автор і засновник християнської етики навчає всіх у своїй Нагірній проповіді (Мт. 5. 1-12), що є найвищою цінністю і законом небесного Царства. Христові Блаженства є етикою Нового Завіту, етикою серця. Вони закликають кожного жити свідомо, що життя без Бога є неможливим, а тому пропонують: надмірно не звикати до матеріальних благ; бути смиренними, тихими, покірними, лагідними, скромними; йти в житті середньою дорогою, визнаючи свою грішність, внутрішньо оплакуючи свої гріхи, якими зневажаємо Бога і ближніх; прагнути жити в милосерді, з чистотою серця, в мирі з Богом, ближніми і самим собою; бути голодними, прагнучи правди і справедливості, не лякаючись переслідувань, гонінь, зневажань та обмовлянь.

Зв’язок релігії та науки у вихованні

Наука – це упорядкована система знань про явища і закони навколишньої дійсності. Релігія - це зв'язок людини з Богом. Наука намагається дати відповідь на питання: “Що являє собою навколишній світ”, релігія дає відповідь людині на питання: “Звідки взявся світ?”. Наука і релігія не заперечують одна одну, а взаємно доповнюють і є немовби двома крилами людського життя. Наука допомагає релігії звільнитись від забобонів і міжрелігійної ворожнечі, а релігія застерігає науку від абсолютизму та скеровує її в русло забезпечення добробуту і миру для людства.

Хоча наука і релігія по-різному пояснюють світ але їхні остаточні висновки про причину того чи іншого явища збігаються. Відомий фізик, засновник квантової теорії поля Макс Планк писав: “Бог для віруючих стоїть на початку мислення, а для фізиків – на кінці мислення”. Образно кажучи, наука допомагає людям рухатись вперед, а релігія вказує напрямок руху. Релігія і наука виходять з того ж самого джерела і ведуть до тієї ж самої мети. Вони обидві є виявом людського мислення, шукання і відчування. Вони обидві шукають правди: “і спізнаєте правду, і правда визволить вас”(Ів. 8.32). Релігія веде до Бога прямо, шукаючи Творця, а наука йде до Творця опосередковано, шукаючи Його крізь творіння. Релігія доходить до повної таємниці, до останніх причин всього, що існує, а наука затримується на поверхні, відкриваючи другорядні причини та послідовні зв'язки.

Відносини релігії та науки зводяться до самої людини, до її волі, щирості, бо не сама наука веде до віри чи невіри, а особиста настанова людей, які займаються наукою. Великі вчені, які були засновниками природничих наук, були глибоко віруючими. Відомі фізики, астрономи: І. Ньютон, М. Копернік, В. Гершель, Й. Кеплер, Г. Ерстед, А. Ампер, А. Вольта, А. Беккерель, Р. Мілікен, А. Едінгтон, А. Ейнштейн, А. Комптон, А. Кастлер стверджували, що між релігією і наукою нема суперечностей, а наукові дослідження призводять до визнання Бога як Творця Всесвіту.

Відомі богослови, використовуючи науку, доводили існування Бога. Великий учитель Західної Церкви святий Августин (430 р.) справедливо повчав: “Вірую, щоб зрозуміти і пізнати, а розумію, щоб вірити”. Доктор Церкви святий Тома Аквінський (1274 р.) обґрунтував п'ять головних доказів існування Бога, які полягають у тому що:

  1. хтось спричинює рух у тому, що рухається, бо ніщо не має саме в собі причини руху;
  2. лад і порядок у Всесвіті свідчать про Творця, бо все має свою причину;
  3. існування можливих, необов'язкових речей свідчить про Творця;
  4. обмеженість досконалих творінь свідчить про повну досконалість Творця;
  5. все у світі має свою межу і прямує до неї, що свідчить про існування верховного Упорядника.

Науковці і богослови дали ряд доказів існування Бога. Перший з них – це науковий доказ, який ґрунтується на універсальності світу на рівнях мікро-та макросвітів, тобто молекул, атомів і планет, які взаємодіють за певними універсальними законами. Цей же доказ ґрунтується і на оптимальності світу, до якого неможливо щось додавати чи віднімати, бо порушується відповідний баланс і стан існування. Науковий доказ стосується також проблеми гармонії світу, в якому одне без одного існувати не може, бо взаємодоповнюються. Цей доказ показує неперевершену мудрість Творця у влаштуванні світу. В цьому доказі використовуються: антропний принцип, який вказує на життя у всіх формах, яке доцільне у природі; телеологічний принцип, який вказує на мету існування всього живого і неживого; онтологічний принцип, який апелює до логічності самої постановки питання про сумнів у правдивості існування Творця; космологічний принцип, який звертає увагу до причинно-наслідкового зв'язку у питанні виникнення Всесвіту.

Другим важливим доказом існування Бога є історичний доказ, який вказує на історичний досвід людства у культі Бога, у вірі в потойбічне життя як в давній Індії (2 тис. років до н.е.) так і в дохристиянській Русі – Україні. Відомий грецький письменник Плутарх ще в 126 р. до н.е. писав:“Ви знайдете міста, не оточені стінами, які не знають ні літератури, ні царів, ні палаців, ні монет, таких, які не знають, що таке театр, гімназії, але ви не знайдете такого міста, яке було б без Бога, яке б не знало молитви чи офірування”.

Третім важливим доказом існування Бога є моральний доказ, який відкривається в голосі совісті (сумління) в житті кожної людини віруючої чи невіруючої. Цей голос є Божим голосом в душі людини, який за добрий вчинок потішає людину, а за злий – мучить, гнітить і докоряє ії.

Для кожної людини, яка шанує Святе Письмо, найбільшим доказом існування Бога є Об'явлення Бога у Старому Завіті:“Я Той, Хто є” (Вих. 3.14) та в Новому Завіті у Пресвятій Трійці при хрещенні Ісуса Христа в Йордані (Мт. 3.16-17) і при Преображенні Спасителя на горі Тавор (Мт. 17.5).

Звичайно, віруюча людина не потребує доказів існування Бога, бо Він є сенсом її життя. Проте частина сучасної молоді, хоча і чує про Бога та й деколи може називати себе віруючою, не завжди може обґрунтувати свою віру, а найгірше часто зберігає практичний атеїзм за принципом:“Знаю, що є Бог, але поводжусь так, якби Його не існувало”. Вивчаючи ряд наукових предметів у сучасних вузах, молодь не завжди в їхньому світлі може пізнати Бога. Акцентуючи на наукову картину світу, слід поєднувати її з релігійною, яка не тільки не заперечує її але й доповнює.

Сучасна наукова картина виникнення світу ґрунтується на теорії колапсу, надпотужного вибуху порожнистої матерії, теорії розширення Всесвіту, теорії реліктового випромінювання. Все це підтверджується Біблією, згідно якої “все це створив Бог з нічого”(2 Мак. 7.28), а першим днем творіння Божого було:“Нехай буде світло!”(Бут. 1.3), внаслідок якого і постав цей вибух і розширення порожнистої матерії. Під дією сил гравітації, електромагнетизму, сильної і слабкої взаємодії повстали різні структури матерії, про що своєрідно підтверджує Біблія у другому дні творіння:“І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю”(Бут. 1.7).Третій день – це ріст рослин і дерев на суші, яку створив Бог, а четвертий – виникнення світил. Науковці визнають, що зафіксована у Біблії послідовність подій має глибокий сенс, бо коли б спочатку виникли небесні світила, то згубний вплив ультрафіолетового випромінювання Сонця не дав би можливості зародженню життя рослин. Надпотужний рух розжарених частинок матерії призвів до утворення небесних світил і галактик, яких науковці нараховують понад 50 млрд. Розташування Землі в сонячній системі є унікальне за задумом Творця, бо якби Земля була на 5% ближче до Сонця, то стався би її перегрів і ніяке життя б на ній не існувало, а якщо б, за розрахунками вчених, Земля була на 1% далі від Сонця, то сталось би її зледеніння. Звичайно, що біблійні дні творення - це не доба (24 год.), а певний період часу, ціла епоха. П’ятий день, згідно біблійної і наукової теорії, закономірно представляє виникнення птахів, риб і всіляких живих створінь, а шостий день – виникнення скотини, плазунів і створення людини на образ і подобу Божу, що покликана підпорядковувати землю і панувати над рибами, птахами, звірами. Науковці стверджують існування на Землі близько 20 000 видів риб, 350 000 видів рослин,9 000 видів птахів, 45 000 видів тварин, 1 млн. видів комах, які були створені Творцем та розвивались шляхом мікроеволюції, тобто невеликих змін в межах одного виду. “Все живе з живого” (“Vіvum е vivo”)– повчає крилатий латинський вислів. Неможливо, щоб з неживого повставало живе, стверджують науковці, а тому більшість з них відкидає теорію макроеволюції Ч. Дарвіна, внаслідок якої з одних видів утворювались нові. Людська душа, створена Богом, не походить з тваринної, яка, на відміну від людської, не має ні розуму, ні власної волі, а керується лише інстинктами. Сучасні дослідження генотипу людини стверджують її кардинальну різницю від тварини. Наприклад, вчені визначили різну кількість хромосом у клітинах: в людини – 46; в шимпанзе – 48; в собаки – 78; в кішки – 38. Людина, на відміну від тварин, має безсмертну душу, хоча її тіло подібне до тіла тварини і підпорядковане тим же самим законам. Тварини не думають, не можуть нічого вибирати, що-небудь вирішувати. Випадки з дітьми, що виростали серед тварин, наприклад, серед вовків, мавп, свиней, мали місце в історії людства, а пізніше, повернувшись в людське середовище, вони повертались до людського способу життя, до мовлення, чого в протилежному випадку ніколи не трапляється з тваринами, скільки б вони не перебували в людському оточенні, бо мова – це рубікон, який тварина ніколи не переступить.

Аналізуючи і досліджуючи світ, науковці мають відвагу зізнатися, що їхнє пізнання світу, його законів не перевищує 5-10 %, використовуючи надсучасну техніку. На жаль, маємо більше запитань, ніж відповідей. Відома дискусія між вченими, що постала скоріше за принципом: чи курка, чи яйце, є безплідною до тих пір, поки не визнається Творець, який дав початок всякому життю. Математичні і фізичні моделі світу, який уявляється три- чотиримірним, не витримують критики, бо насправді він є n-мірним, де n прямує до нескінченності. Те, що здавалось неможливим вчора, сьогодні, в сенсі науки і релігії, стає можливим. Прикладом цього є неевклідова геометрія, кібернетика, квантова фізика та ряд сучасних наук, що виникли на межі різних галузей. Наукові дослідження в різній царині не тільки не заперечують релігію, але своїми висновками фактично стверджують існування Бога. Другий закон термодинаміки доводить, що:“Кожна замкнута система, залишаючись сама з собою, затухає”, тобто без постійної підтримки Творця наша сонячна система давно би згасла. Відома теорема про повноту Курта Геделя стверджує, що:“Ні одна система не може бути до кінця пізнана зсередини не маючи звя'зку з іншими системами вищого порядку”, яка підтверджує існування Вищого Розуму, який управляє нашою системою.

Дивлячись на світ з наукової точки зору, вслід за псалмопівцем Старого Завіту можемо сказати:“Дивні діла Твої, о Господи”. Не випадково німецький філософ Еммануїл Кант висловився:“Дві речі захоплюють мене тим більше, чим більше я до них приглядаюсь: зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас”.

Тому, пізнаючи різноманітні науки, пізнаємо і Господа Бога, який дав натхнення вченим до їх розвитку та наслідуємо релігійність таких великих вчених як О. Коші, А. Вольт, А. Ампер та інші, які в житті були християнами, виконуючи Заповіді Божі, діла милосердя та приймаючи Святі Таїнства.

Більшість вищих навчальних закладів Львівщини протягом останніх трьох років запровадили предмет “християнська етика” в навчальні програми. На високому рівні християнське моральне виховання здійснюється у Львівському національному університеті ім. І.Франка, у Львівському державному лісотехнічному університеті, Львівському державному медичному університеті ім.Д. Галицького, у Львівській державній академії ветеринарної медицини ім. C. Гжицького та у Львівській філії Міжрегіональної Академії управління персоналом, а також розпочате таке виховання в Національному університеті “Острозька Академія” м. строг), де за останнє десятиліття пройшло 6 Міжнародних науково-практичних конференцій під загальною назвою “Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України”. Сподіваємося, що цей предмет допоможе нашій молоді дотримуватися морально доброї поведінки в щоденному житті та бути вірною Богові, Україні, народові.

    ЛИТЕРАТУРА
  1. Святе Письмо Старого і Нового Завіту.
  2. Як осягнути щастя // Місіонер – Львів, 1998.
  3. Принципи морального життя // Свічадо. – Львів, 1996.
  4. Бендик М., Гнатів І., Огірко О. – Християнська етика. – Львів, 1997.
  5. Кияк. С. Християнська етика. – Івано-Франківськ, 1997.
  6. Огірко О. Формування духовно-морального світогляду засобами християнської етики // Вісник Львів, ін-ту внутр. справ. – 1999. – №3 (11).
  7. Огірко О. Моральне виховання молоді на основі християнського вчення // Сучасне українське виховання. – Львів, 1997.
  8. Огірко О. Християнське виховання як важливий компонент соціального виховання // Фактори соціального формування особистості. – Львів, 1999.
  9. Огірко О. Роль українських Церков у християнському вихованні молоді //Фактори соціального формування особистості. – Львів, 2000.
  10. Огірко О. Засади християнського виховання студентів: Тов-во наукових викладів ім. П.Могили// Препринт.– Львів, 1993.
  11. Климишин І. Вчені знаходять Бога. -Івано-Франківськ, 1993.
  12. Ортинський І. Вірити.-Фрайбург, 1990.
  13. Обер Ж.М. Моральне богослов'я. – Львів, 1992.
  14. Лужницький Л. Християнська етика. – Мюнхен, 1948.
  15. Н.де Мартіні. Зрілість – найважливіша проблема. – Львів, 1992.
  16. Шостек А. Бесіди з етики. – Львів, 1999.
  17. Рудницька М. Дон Боско. Людина – педагог-святий. – Рим, 1963.
  18. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.
  19. Вишневський О. Сучасне українське виховання. – Львів, 1996.
  20. Християнська етика і педагогіка: статті та уроки. НУ “Острозька Академія”. – Острог, 2001.
  21. Огірко О. Дивні діла Твої, о Господи // Дзвіниця. – Львів. – 2000. – № 14 (30).
  22. Огірко О. Християнська етика – могутній засіб у вихованні миролюбності // Шкільний світ. – Київ. –2001. – № 5 (85).